В 1892 році в селі неподалік від церкви була побудована церковно-приходська школа на кошти прихожан. Будівля була дерев’яна, побудована на церковній землі. Шкільна будівля складалася із 2 класних кімнат, для хлопців і дівчат, кухні, кладової, кімнати для вчителя. На утримання школи виділялося 156 крб. в рік: для вчителя – 100 крб., для сторожа – 30 крб., на навчальні посібники – 16 крб., на ремонт – 10 крб.

Навчальний день у церковно-приходській школі починався і закінчувався молитвами. У вихідні і святкові дні учні акуратно відвідували церкву, приймали участь у богослужінні.

(Волынские епархиальные ведомости №31 1889 г. Ст. 740)

У відомостях з 1900р. Вказується, що священник Олександр Вікторович Симонович завідує школою, який закінчив повний курс «богословецьких наук в Волинській духовній семінарії».

(Коллекция материалов религиозных учреждений)

В школі навчалося 20 хлопців і 19 дівчат. В 1891р. працює в селі так звана школа грамоти з однорічним терміном навчання.

1905 рік. В центрі села знаходилась школа, де працює вчителем Свист. Він був вимогливий і суворий. Жорстоко карав тих, хто лінувався вчитися або пропускав уроки. Бив лінійкою по руках так, що залишались криваві рубці. Це була початкова школа. Було друге приміщення школи у хаті Куменичихи (єврейка за національністю). В цьому приміщенні працював вчителем поляк Войцехівський. Це була чуйна людина, із добрим серцем. Навчання здійснювалося польською мовою.

В зв’язку з тим, що село було розкидане по хуторах: Тухово, Саклов, Перестанець, то і школа організовувалась на всіх хуторах. Так, на Перестанці школа була в хаті поляка Леха, де вчителювала вчителька Делька, що жила в Рудницьких.

Навчання проходило на польській мові, української мови взагалі не вивчали. Якщо хтось не вивчив уроки, то били лінійкою по руках. Лінійка була окована залізом. Залишали після уроків, насипали гречки або солі і ставили на коліна. Дітям, які добре вчилися давали подарунки: штани або чоботи . (Із спогадів Євгена Гіса).

Такі ж школи були на Саклові і Тухові. Школи працювали до 1939 року. Далі навчання дітей переривається до 1940 року.

ΙΙ – період - ПОЛЬЩА (1921 – 1939)

Спогади Лелес Віри Іванівни

Це було за Польщі. Коли мені сповнилось 7 років, я пішла до церковно-приходської школи. Початкове навчання було обов’язковим, діти мусили закінчити 5 класів. А далі вчитись ніхто не примушував.

Школа стояла там, де зараз знаходиться продуктовий магазин. Вона мала вигляд селянської хати. Приміщення було поділене коридором пополам. Зліва був клас, в ньому в два ряди стояли парти, на передній стіні – дошка. Учні писали на ній крейдою. Навчання здійснювалось польською мовою. Першим моїм учителем був Свист,який жив в школі.З правої сторони була його кімната. Свист був одружений і мав сина. Він був вимогливий і суворий. Жорстоко карав тих, хто лінувався вчитися або пропускав уроки. Часто бив лінійкою по руці так, що залишались на ній криваві рубці. Він навчав молодших школярів.

Старші учні вчились у Куличихи (єврейки за національністю). Це було друге приміщення тодішньої школи, тобто наймана школа. Тут працював учитель Войцехівський. Він за національністю був поляк. Одружився в Сехах, вінчався в костьолі. Дружину його звали Ганною.

За спогадами його колишніх учнів, він був хорошою людиною. Чуйно ставився до своїх учнів і старався якнайкраще донести до дітей істину науки. Працював з ними додатково в позаурочний час.

«Зробив макети годинника з картону і по вечорах вчив нас визначати час за годинником», - згадує Лелес В. І.

В школі викладали закон Божий. По п’ятницях дітей християн закону Божому навчав піп, а в суботу ксьондз працював з дітьми поляків. Євреїв вели в молитовний єврейський дім, який знаходився там, де зараз розташована сільська бібліотека.

Отже, всі діти навчались разом: українці, поляки і євреї.

Але через нестатки, діти погано відвідували школу. Учитель Свист приходив до батьків, проводив з ними бесіди.

«Вона повинна навчитись прясти, шити, вишивати, ткати. А якщо вона цього не буде вміти, то й ніхто заміж не візьме», - так говорила бабуся Лелес В.І.

Поляки насаджували свою мову і культуру. Вони заставляли українців приймати польську віру, силоміць вихрещували їх, заставляючи сідати на коліна.

Так було до 1939 року. В 1939 році Західна Україна возз’єдналась із Східною. Там була уже радянська влада. І вона прийшла в наше село.

Все змінилось. Сехівський пан, за національністю поляк, втік із села. «Взяв ящик із золотом, поклав в легкову машину і поїхав», - згадує Лелес В.І.. Ми були малі, бігали там і все бачили. Люди почали розбирати його багатство, хто що міг, забирав собі.

Пройшов час і в панському будинку («в панських покоях» за словами очевидців) відкрили школу. В школі почалось навчання, але воно велось на російській мові.

Отже, з цього висновок, що тодішні часи в рідному українському селі, в її школах ні за Польщі, ні в радянські (довоєнні роки ) не звучала рідна українська мова. Їй не дано було звучати. Українці терпіли гніти Польщі, а потім Росії.

ΙΙΙ період – РАДЯНСЬКА УКРАЇНА

В 1940 році знову відкривають по приміщеннях хат школи і переучують дітей із польської на українську мову. Нам казали вітатися потрібно говорити «Здраствуйте!» . йдемо до школи, ніби знаємо оте «здраствуйте», а прийдемо під школу – забудемо. Стоїмо, боїмося заходити, поки вчителька не побачить і не заведе в клас.

(Спогади Євгена Гіса)

Школа діяла один рік, бо почалася війна.

В 1945 році була збудована школа на три класні кімнати із дерева, яке привезли із хутора Ляда, де розібрали будинки поляків, які там жили раніше.

Школа працювала в три зміни. В першу зміну вчились молодші класи, в другу – старші, а ввечері працювала вечірня школа. Та цим не обмежувались обов’язки вчителів. Вони ще працювали по ліквідації малограмотності і неграмотності.

В одному класі могли вчитися діти різного віку: 11,12, 14, 15 років. В селі працюють вчителі із Східної України.

(Спогади Марії Степанівни)

В 1961 році в школу призначили директором Мельничука Павла Смеляновича, який організовує будівництво другого приміщення школи на 5 класний кімнат. Але дітей кожного року збільшується, навчання продовжується в 2 зміни.

В 1968 році на посаду директора призначили Марина Сергія Миколайовича, який розпочинає будівництво 3 приміщення. Це приміщення повинно було бути, як майстерня на уроці трудового навчання. Однак не вистачає класних кімнат для навчання учнів. І в 1975 році Світлана Кирилівна Подерня, яка в даний час працює директором школи, добудовує дане приміщення, як навчальні 4 класні кімнати.

Навчання проходить в дві зміни, де навчається 16 класів комплектів учнів із загальною кількістю понад 350 дітей. Так навчання проходить до 1988року.

В 1988 році проводить заказ на проектну документацію нової типової восьмирічної школи Степан Євгенович Пархомець, який в той час працює директором місцевого радгоспу «Томашгородський».

В 1989 році розпочинається будівництво даної школи, яке закінчили на 1 вересня 1991 року.

В 1990 році пройшла реорганізація школи із восьмирічної на середню.

1-го вересня 1991 року було відкриття нової школи на 320 учнівських місць. Радісною подією для жителів села Томашгород стало відкриття нової двоповерхової школи. Наша школа ровесниця Незалежної України.

ΙV період – НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА

1992 ----

ДЕВІЗ ШКОЛИ

Наша школа - школа радості для дітей!

Наша школа - школа творчості для вчителів!

Наша школа -школа спокою для батьків!

Томашгородська загальноосвітня школа I-III ст. № 2

Історія школи

ТОМАШГОРОДСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ N2

РОКИТНІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ